ннн

Вчення Піфагора

Піфагор – математик  був також філософом вчення якого не збереглося до наших днів. Для всіх у Піфагора було мудре висловлювання

“Потрібно запобігати всіма засобами, відсікаючи вогнем і мечем, і всім чим тільки можна, від тіла хворобу, від душі — неуцтво, від шлунка переїдання, від міста смуту, від дому чвари і в усьому дотримуватись міри” 
Аристотель про його школу писав:

“...у чисел они усматривали, казалось бы, много сходных черт с тем, что существует и происходит, - больше, чем у огня, земли и воды... У них, по-видимому, число принимается за начало и в качестве материи для вещей, и в качестве выражения для их состояний и свойств... Например, такое-то свойство чисел есть справедливость, а такое-то - душа и ум, другое - удача, и можно сказать - в каждом из остальных случаев точно также.

Піфагор перетворив заняття  геометрією в справжню науку

Піфагор (VI ст. до н. е.) — давньогрецький філософ і математик. Народився близько 570 р .до н.е. Батьком Піфагора був Мнесарх— ювелір. Ім'я матері невідоме. Першими вчителями Піфагора були Гермодамант і Ферекід Сиросський. Так Гермодамант привив йому любов до мистецтва. Ферекід зацікавив наукою. Піфагор відвідав Мемфіс, Єгипет та Вавілон. В Кротоні Піфагор заснував релійно-етичне братство “піфагорійці” Разом із своїми учнями досліджував властивості чисел, геометричних фігур, небесних світил. У його школі відкрито існування відрізків, довжини яких не виражаються раціональними числам, доведено кілька геометричних теорем. Теорема яку тепер називають теоремою Піфагора, була відома як математичний факт ще до нього вченим Вавилона, Єгипту, Китаю. Але саме Піфагор дав їй строге доведення. Тепер відомо близько ста різних доведень цієї теореми.

Геометрія — володарка розумових пошуків.

М.В. Ломоносов XVIII ст.

Вміти застосовувати знання на практиці — ключ до успіху

Метою нашого проекту було дослідити галузі застосування теореми Піфагора. В ході збору інформації ми ознайомилися з діяльністю видатного давньгрецького мислителя.

Исторія теореми

Историчний огляд розпочнемо з  древнього Китаю. Тут особливу увагу привертає  математична книга Чу-пей. В цій книжці так говорится про піфагорів тркутник із сторонами 3, 4 и 5:

"Якщо прямий кут розкласти на складові частини, то линия, що сполучає кінці його сторін, будет  5, коли основа є 3, а висота 4".

В ній же запропонований малюнок, який співпадає з одним із креслень індуської геометрії Басхари.

Геометрія в індусів, як і в вавилонян та древніх єгиптян була пов'язана з культом. Є відомості, що даний математичний факт був відомий ще  у 18 ст. до н.е.